В червоній сукні і з автоматом. Частина третя

0
50

Як і обіцяла, починаю лекції з порадами революціонерам «антизеленого» Майдану. І перша порада: не ставтесь до силовиків, як до ворогів. Насправді, вони ваші таємні фанати і не раз врятують вам життя. І це стосується не лише сьогодення.

Так було завжди…

Логічно, що силовики під час кожної революції виконують накази влади, захищають владу від Майдана. Звісно, окремі силовики, коли виконують накази з особливою жорстокістю, стають злочинцями, але не ворогами. Бо революція – не війна, силовики – не вороги. По-суті, вони самі є жертвами. Адже будь якому режиму вигідно, щоб революціонери проливали кров силовиків. Янукович спеціально заганяв молоденьких ВВ-шників на убій в першу лінію на Грушевського, щоб ті пали жертвами революціонерів. Щоб інші силовики мстили за них, бо за Федоровича ніхто в країні вмирати не хотів.

Проілюструю це історіями зі свого особистого досвіду. Я завжди ставилася до силовиків, загалом, як до заручників ситуації. І в найкритичніші моменти саме силовики – «пси режиму», рятували моє життя і допомагали. Наприклад, коли на мене був скоєний замах на бориспільській трасі під час Майдану, життя мені врятували двоє бориспільських міліціонерів, які з ліхтариками мене знайшли до того, як я замерзла насмерть в кюветі…

Та в мене стільки цих історій… По-суті, половина моєї революційної діяльності ілюструє вище згадану мораль. Повірте моєму досвіду. Не робіть з силовиків ворогів. Краще – ваших таємних фанатів.

Ви вже виграли, якщо силовики у вас, у революціонері, бачать свою надію, своє звільнення від необхідності виконувати злочинні накази.

Зараз в країні багато зброї, багато агресії, багато провокаторів з п’ятої колони. І тому, в майбутній революції, як ніколи буде важливо триматися червоних ліній, щоб не зіграти на користь Росії. І найголовніші червоні лінії це… життя силовиків.