Полювання на відьом чи конфіскація злочинного багатства

0
613

З приводу «незаконного збагачення» – пишноназвана стаття КК, яку скасував Конституційний суд, від народження була дохляком. Я це говорю, як ідейний фанат переслідування злочинного багатства, яка глибоко вивчала це питання. І стверджую, що реальне переслідування за незаконне збагачення буде працювати лише в контексті переслідування злочинних доходів.

Сіль в тому, що світ практикує не переслідування ОСОБИ за незаконне збагачення, а переслідування ДОХОДІВ отриманих в результаті незаконного збагачення. І справа не в толерантності до хапуг, а в тому, що інакше не їде – порушує презумпцію невинуватості.

Тому що збагачення, як таке, не є злочином. Відповідно, щоб довести злочинне походження багатства треба довести участь особи в злочині в результаті якого вона збагатилася. Тобто суд повинен визнати вину особи в крадіжці гаманця, чи отримані хабара. Однак кримінальна відповідальність за ці злочини в Україні наступає і без пишномовної статті про незаконне збагачення! Отож!!! КС скасувала статтю в якій не має змісту – фантик без цукерки.

Від цієї статті був лише один практичний зиск – для піару НАБУ. Адже «дохляк» тхнув в інформаційному просторі. Тобто по цій статті НАБУ могло і порушувало кримінальні справи, що не мали перспективи вироку та визнання ЄСПЛ, зате добре працювали, як піар, чи давали можливість виконувати політичні та комерційні замовлення.

Але ми не про політику чи корупцію, а про право. Чому це не могло працювати? Тому що якщо НАБУ мало в доказах незаконного збагачення лише різницю між офіційними доходами і способом життя особи, то засудження на основі одного цього доказу однозначно порушує права людини. Адже припущення обвинувачення, що різниця в доходах та витратах мала злочинне походження, не може бути підставою для засудження особи. Адже в кримінальному судочинстві всі сумніви та припущення трактуються на користь обвинуваченого. Тобто навпаки суд займає позицію, що різниця має легальне походження, а обвинувачення повинне це спростувати залізобетонними доказами – міченими купюрами або гаманцями з відбитками пальців. А обвинувачений при цьому має право мовчати і не свідчити проти себе. Це все називається «презумпція невинуватості» ОСОБИ в кримінальному судочинстві.

Тому у випадку засудження особи лише на основі різниці між офіційними доходами і витратами – це легко оскаржується в Європейському Суді.

Якже тоді інші країни притягують до відповідальності за «незаконне збагачення». Справа в тому, що вони притягують не Особу, а злочинний дохід. Тобто в цивілізованому світі норми про незаконне збагачення є складовою частиною РЕЧОВОЇ конфіскації поза кримінальним переслідуванням ОСОБИ, що має на меті не переслідування злочинця, а вилучення злочинних доходів з фінансової системи та їх повернення в легальне поле – в бюджет, наприклад.

Працює це наступним чином: у випадку розслідування корупційного злочину, слідство заморожує доходи на які виходить, в тому числі політично значимих осіб, та вимагає від власників довести легальність їх походження. Якщо власник не зміг цього зробити, доходи визнаються такими що отримані внаслідок незаконного збагачення та конфісковуються.

В чому різниця з тим що було у нас? В тому, що такий підхід наповнює державний бюджет, повертає в нього втрати від корупції та не порушує презумпцію невинуватості. Бо ще раз наголошу – це є переслідування злочинних корупційних доходів, а не особи. Тобто в такому випадку власник є третьою особою в суді, на яку не розповсюджується презумпція невинності, він не має права не свідчити та мовчати. При чому у випадку переслідування речі, а не особи, суд не повинен бути глибоко переконаний, для «засудження» тобто конфіскації «речі», достатньо мати перевагу аргументів. Тобто суду для того, щоб визнати, що доходи були отримані в результаті незаконного збагачення, достатньо зафіксувати різницю між офіційними доходами і способом життя, або доходами і витратами, і в результаті конфіскувати цю різницю. Тобто переслідування не Особи, а Речі. Не «Держава проти Коломойського», а «Держава проти 5 млрд. доларів».

Таким є підхід цивілізовано світу. І ми повинні прийняти відповідне законодавство. Бо у світі це найкращий спосіб боротьби з корупцією.

Адже світ все більше переходить на безготівковий обіг коштів. Корупціонери отримують хабарі, виводять та відмивають кошти в безготівковій формі. Фінансові розвідки світу відслідковують та заморожують сумнівні проводки, але дуже рідко є можливість дослідити в результаті якого саме злочину отримані ці кошти і хто є злочинцем. Тому в світі давно зрозуміли, що треба полювати за злочинними доходами і таким чином перекреслювати наступні злочини, адже не вилучений злочинний дохід стає засобом для вчинення нових злочинів. Це дуже важливо в сучасному світі. Адже це раніше варто було Алі-бабі знайти печеру повну коштовностей, як зразу прискакувало 40 розбійників. А зараз сумнівні мільярди зберігаються в банках на рахунках сумнівних офшорок. Тобто за злочинними коштами не завжди можна ідентифікувати злочинця. Тому зараз існує практика більше 40 країн світу переслідувати і конфісковувати злочинні доходи поза переслідуванням особи і вироку особі. При чому це не означає відміну паралельної кримінальної відповідальності особи, якщо слідство вийде на злочин вчинений особою.

А тепер пару слів з приводу істерик псевдо-анти-корупціонерів з приводу відміни дохлої статті про незаконне збагачення. Ті самі «антикорупціонери» якраз і добилися того, що вона від народження здохла. Адже це вони самі завалили прийняття закону про переслідування злочинних доходів, знаний, як «спецконфіскація активів Януковича» і тим самим зробили статтю про незаконне збагачення вирваною з контексту.

Цинічно, що блокуючи відповідне законодавство про переслідування злочинних доходів вони кричали, що вона порушує презумпції невинуватості, в тому числі Януковича. Це була неправда, бо в ній переслідувалися доходи, злочинне багатство, а не особа.

І особливо цинічно, що зараз навпаки вони плюють на «презумпцію невинуватості» і вимагають полювання на відьом. Адже скасована КС стаття є насправді репресивна, з царини вибіркового та замовленого «правосуддя». Адже вона дає можливість кинути у в’язницю будь-кого. Мене наприклад. Адже в 2013 році я не мала офіційних доходів, бо ЗМІ в яких я друкувалася в тому числі «Українська правда» платили мені в конверті. Тобто мої офіційні доходи і витрати в той час мають різницю. Але, повірте, від того, що мене посадять, держава нічого не отримує, не поверне жодної копійки втрат від корупції, бо в мене таких не було, не має і не буде.

Я розумію на яких струнах грають псевдо-антикорупціонери які завалили правильний закон про конфіскацію доходів отриманих в результаті незаконного збагачення, зате зараз істерять за репресивною статтею, що обула скасована КС. Нажаль вони грають на запитах пострадянського суспільства, яке з грудним молоком всмоктало ностальгію «за трійками», за можливістю потішитися над стратами тих, хто піднявся над іншими. І справедливість в цих інстинктах поступається перед бажанням крові. Але це дикунство грати на інстинктах, давайте виходити в цивілізований світ: нам треба механізми, щоб вилучати з фінансової системи злочинні доходи і повертати законному власнику. І треба сказати, в усьому світі це є найбільш ефективним механізмом боротьби з корупцією, бо позбавляє корупцію базису – отриманню вигід від злочину. А потакання кровожерним інстинктам натовпу, полювання на відьом, закінчується як правило спаленням під натхненне улюлюкання найкращих представників суспільства.

Я тут зроблю посилання на своє глибоке дослідження в цій темі «Повернення втрат від корупції поза кримінальним переслідуванням особи». Там 100 сторінок, але читається легко, як художня тема. Рекомендую прочитати, адже це одна з найважливіших правових реформ, які потребує наша країна для боротьби з корупцією.