В Італії ініціатора «спецконфіскації» вбили, але закон прийняли. Не хотілось би так, але навпаки теж погано

0
24

Працюю зараз над дипломом: «Повернення втрат від корупції поза кримінальним переслідуванням особи». Це та сама «спецконфіскація активів Януковича» або «речова конфіскація до вироку», яку я безуспішно, з таким надривом, з таким несправедливим паплюженням намагалася узаконити в парламенті два роки тому.

Але в мене, ще не все так погано… Виявилося, що мій колега депутат, батько подібної «спецконфіскації» в Європі був … застрелений за відповідну законодавчу ініціативу в Італійському парламенті в далеких 80-тих. А в нас лише обгидили, тож я можу працювати над цим і далі. Переконана конфіскація поза кримінальним переслідуванням особи зрештою буде впроваджена і в Україні.

Працюючи над дипломом я накопала в міжнародній практиці конфіскації поза кримінальним переслідуванням багато цікавого чим хочу поділитися, а також ще раз переконалася, що нам вкрай потрібне таке законодавство.

Адже близько півсотні країн різним способом імплементували її норми у вітчизняне законодавство. Речова конфіскація до вироку особи давно визнана у світі ефективним методом боротьби з корупцією. Адже сумнівні кошти легше виявити і заблокувати у фінансовій системі, ніж зловити злочинця, який за ними стоїть. Корупція лишає сліди на місці злочину, а саме в електронній системі перерахунку коштів, це подібно відбиткам пальців, каплинам крові та слідам ДНК в злочинах пов’язаних з насиллям. В першому випадку ланцюжок слідів з місця злочину приводить до корупційних доходів, а в другому до особи злочинця. Тому в першому випадку потрібно негайно взяти активи та повернути їх бюджет пограбованої країни, в другому негайно взяти та ізолювати вбивцю. Саме така послідовність мінімізує ризик наступних злочинів, це потім можна займатися всім іншим – шукати корупціонера в першому випадку, шукати вкрадений гаманець – в другому.

Також треба додати, що довести злочинне походження активів, «засудити» гроші легше ніж людину, адже на них не розповсюджується «презумпція невинуватості». Коротко відповідний судовий процес можна назвати не «Держава проти Петренка», а «Держава проти 100 тисяч грн». Такий механізм буквально «знекровлює» злочинність. Розриває замкнене коло, коли ДОХІД від злочинної в першу чергу корупційної діяльності стає ЗАСОБОМ скоєння наступних корупційних злочинів. «Щоб перемогти мафію треба спочатку забрати її кошти», – довела на практиці Італія.

Доречно в розвиток теми варто продемонструвати приклади останніх успіхів Італії, де речова конфіскація до вироку суду перетворилася на серйозну статтю доходів бюджету.

Цитую зовсім нещодавні новини Еuronews (Італія) 24.11.2018 року: «В Італії майно на суму більше 1.5 мільярдів євро буде конфісковане у спадкоємців Кармело Патті, колишнього боса туристичної фірми Valtur. Рішення про конфіскацію прийняв суд сицилійського міста Трапані. Кармело Патті, який два роки тому помер, та на думку слідства, був пов’язаний з місцевою мафією, в першу чергу з сімейством Кастелветрано. Він займався будівництвом на Сицілії розкішних курортів та клубів для гри в гольф. Все це, а також його закордонне майно буде тепер конфісковане».

Наступна серія новин, що мають відношення до італійської конфіскації поза кримінальним переслідуванням, датована місяцем раніше – листопадом 2018 року: «Поліція Італії конфіскувала 8 вілл мафії, незаконно побудованих в Римі. Мер міста Вірджинія Раджі, яка спостерігала за операцією, що проводилась проти членів мафії Касамоніка, сказала, «Сьогодні історичний день для Риму і для римлян. Ми закінчуємо роки незаконності і посилаємо сильну заяву клану Касамоніки» .

Ще місяцем раніше – жовтень 2018 року: «Італійська поліція заявила, що поліція Італії та Німеччини арештувала 169 осіб за підозрою в причетності до діяльності мафіозного угрупування… Також в результаті операції проти угрупування «Ндрангета» вдалося конфіскувати активи на суму 50 млн. євро».

За півроку до цього читаємо: «Поліція Італії арештувала 22 членів сицилійської мафії. Співробітники слідчого управління боротьби з мафією (DIA) провели в сицилійській провінції Трапані операцію під кодовою назвою Anno Zero, що була направлена проти «Коза Ностри». Затримано 10 осіб з найближчого оточення, бос сицилійської мафії «Коза Ностра» Маттео Мессіни Денаро, який багато років знаходиться в розшуку».

Це все лише за минулий рік!!! І міжнародна спільнота при цьому не закидає італійському уряду, що конфіскація до вироку порушує права людини, як це намагалися представити в Україні різні критики «спец конфіскації». Адже ЕСПЛ вже давно виніс свій вердикт. Ще у 80-тих роках у справі «Raimondo v. Italy», ЕСПЛ, щодо конфіскації до вироку суду, заявив наступне: «Суд повністю обізнаний про складнощі, з якими стикається Італія в боротьбі з мафією…Конфіскація, метою якої є блокування переміщень підозрілого капіталу, є ефективною в боротьбі з цією раковою пухлиною. Таким чином, вона є виправданою. Профілактична мета конфіскації виправдовує її негайне застосування, незважаючи на будь-які скарги»

До речі, згаданий вище в новинах за 2018 рік бос мафії Денаро, до якого слідство зараз підібралося в притул, найвищій в ієрархії колись всесильної та безсмертної, а тепер агонізуючої італійської мафії. Він дрібний царьок порівняно з Босами минулого.

Найвищій за статусом бос-босів сицилійської мафії Тото Ріін помер в тюремній лікарні не так давно в 2017 році. Помер після багатьох років ув’язнення. А колись його ім’ям лякали дітей. «Свинцеві 70-ті» – так називалася його епоха, що характеризувалася пануванням мафіозних кланів у всіх сферах життя країни та принизливим безсиллям влади – кримінальні справи розвалювалися, правоохоронців, суддів та свідків, яких мафія не могла купити, вона вбивала. Це було замкнене коло, фундаментом якого був страх та гроші, завдяки насиллю та підкупу, клани ще більше збагачувалися і тим самим мурували власну «недоторканість» від кримінального переслідування.

Могутній бос Коза Ностри тієї епохи Сальваторе «Тото» Ріін, за свою жорстокість отримав прізвисько «Чудовисько». За свої злочини (а тільки встановлено 150 вбивств, серед них жінок і дітей) він отримав 26 пожиттєвих строків.

Одною з багатьох його жертв, стала людина, яку можна вважати батьком конфіскації поза кримінальним переслідуванням в країнах континентальної системи права – депутат італійського парламенту Піо Ла Торре.

Це він став ініціатором прийняття закону, який дозволив «превентивну» (до вироку суду в кримінальній справі) конфіскацію мафіозних статків. До речі, саме за це він був показово страчений мафією – розстріляний в своєму автомобілі. Тоді його однодумець міністр внутрішніх справ Вірджініо Роньоні довів до кінця справу покійного, щодо узаконення конфіскації активів мафії до вироку суду.

Закон «Роньоні-Ла Торре» (який до сих пір називається в честь своїх хрещених батьків) був схвалений 13 вересня 1982 року, його офіційна назва «Про заходи майнового припинення для боротьби з мафією» .

Отже депутат італійського парламенту був страчений мафією лише за ідею конфісковувати кошти мафії до вироків мафіозі, але його ідея оперативно позбавляти організовану злочинність фінансів стала переломним моментом в боротьбі з цим явищем. Завдяки прийняттю відповідного законодавства, вбивця «бос босів» мирно спочив на ліжку в’язничної лікарні, після багатьох років проведених за гратами і саме закон його жертви визначив таку його долю. І це не лише символічно, це очікуваний наслідок, це фатум, якого йому було не уникнути.

Звісно цей закон не дав результат негайно. Але для Італії, як і для світу, досвід і результати дії цього закону унікальні. Адже мафія, є різновидом організованої злочинності, яка активно використовує корупційні зв’язки, що в різних формах присутня у всіх країнах світу. Італія підтверджує своїм досвідом і практикою тезу, «що мафію можна перемогти, лише якщо позбавити її грошей».

Отже наразі поліція підібралася впритул до останнього боса – Денаро, теж завдяки конфіскації поза кримінальним переслідуванням. Цього вдалося досягти конфіскацією 1.6 млрд. доларів головного фінансиста боса Денаро – Віто Нікастрі.

Віто Нікастрі вкладав кошти клану «Ндрангета» в розвиток вітрової та сонячної енергетики, за що отримав прізвисько «Володар вітру». Все це добро у нього і було конфісковане – 43 вітряні та сонячні енергетичні компанії, зареєстровані в Сицилії та Калабрії, південному регіоні країни. Також під арешт потрапили, будинки, банківські рахунки та інші депозити. Тут ми можемо зробити висновки від проведення паралелі з Україною, щодо ефективності конфіскації «in rem».

Адже в корупційне мафіозне угрупування колишнього президента України Віктора Януковича входили брати Клюєви, старший Андрій Клюєв офіційно займав посаду секретаря Ради Національної безпеки та оборони, молодший – був народним депутатом України. За короткий час режиму Януковича, Клюєви також перетворилися в українських «володарів» альтернативної енергетики, тільки на відміну від італійського Нікастрі не «вітру», а «сонця». Вони стали бенефіціарами цілої низки найбільших сонячних електростанцій країни. Після зміни влади, Клюєви втекли за кордон, відносно них вже 5 років розслідується кілька кримінальних справ, адже свій бізнес в альтернативній енергетиці вони створили за рахунок грабунку країни: в хід йшли неповернені кредити з державних банків під фіктивні залоги, будівництво за рахунок держави електромереж, невмотивовані пільги на імпорт обладнання та проведений через Парламент закон про найвищій в світі «зелений тариф» спеціально для підприємств Клюєва.

Також Клюєви були глибоко інтегровані в організовану злочинну організацію екс-президента В. Януковича, яка навіть отримала в народі назву «Сім’я», по аналогії з італійською мафією. Зокрема, один з братів Клюєвих офіційно заявляв, що він є власником нині націоналізованого шикарного маєтку екс-президента В. Януковича Міжгір’я (таким чином, Клюєв «прикривав» Президента, адже той робив кар’єру в органах влади і не міг надати пояснень отримання коштів на розкішне життя) . Другий Клюєв заявляв, що він є власником іншого не менш шикарного маєтку В. Януковича, що будувався на мисі Айя в Криму.

Однак через те, що Україна не мала закону про конфіскацію поза кримінальним провадженням, вона «упустила» свою «мафію», тому що «упустила» її кошти. Кримінальні справи проти Клюєвих практично безперспективні через втрату доказів в часи режиму В.Ф.Януковича, відмови свідків від свідчень тощо. Самі Клюєви втекли з країни. Повернення сотні мільйонів кредитив державним банкам також вважається безперспективними, бо давалися під нікчемні залоги. Свій «сонячний бізнес» вже після зміни влади Клюєви успішно продали китайській державній компанії, при чому у ціну входили роздуті «зелені тарифи» і українському парламенту вартувало багато зусиль їх зменшити, щоб не наразитися на конфлікт з китайською стороною. Тобто держава втратила шанс повернути корупційні втрати завдані українськими «Володарями сонця».

Це порівняння Італії та України демонструє переваги в сфері повернення активів тієї держави в правому арсеналі якої є різні механізми конфіскації, зокрема конфіскація «in rem» поза кримінальним переслідуванням.

Протилежна ситуація, коли держава не має механізмів речової конфіскації, а значить, якщо злочинець уникне покарання через брак доказів його вини, держава програє подвійно – злочинець не покараний, злочинні кошти не вилучені. А від такої безпорадності державних правових механізмів тільки множиться людський та фінансовий ресурс для скоєння наступних злочинів. Це призводить до замкненого кола, коли відсутність покарання стимулює ріст злочинності, а ріст злочинності нівелює інститут покарання і розвалює країну, особливо це небезпечно в умовах гібридної війни з Росією.

Як демонструє загальносвітова практика, держави беруть на озброєння механізми конфіскації поза кримінальним переслідування, коли гостро не вистачає законодавчих інструментів для вирішення нагальних викликів, а суспільство вимагає від влади рішучих дій. США потерпало від наркоторгівлі. Італія – від мафії. В Швейцарії, детонацією стало суспільне обурення, викликане поверненням банківських рахунків нащадкам «повелителя мерців» диктатора Гаїті Дювальє. Для Латвії, яка була «пральнею» брудних доходів на пострадянському просторі, це був квиток на вступ в ЄС. Великобританія мусила зупинити власне перетворення в світовий центр корупційних фінансових послуг.

Спроба запровадження субінституту конфіскації «in rem» в 2015-2016 роках в Україні була також здійснена не з теоретичних міркувань, а нагальних потреб. Вона була викликана поваленням мега-корупційного режиму президента Януковича В.Ф. та потребою конфіскувати 2 млрд. доларів США, так званих «активів Януковича» арештованих в Україні та закордоном. Кримінальний процес в рамках якого згідно законодавства України була можлива конфіскація в 2015 році виглядав безперспективним.

І хоча 1.5 млрд. доларів таки були конфісковані в 2017 році «по старінкє» (через вирок), це якраз той виняток, що підтверджує правило – нам потрібний механізм конфіскації поза кримінальним переслідуванням особи.

Зрештою, якщо держава не розвиває власне законодавство, тобто не удосконалює правовий інструментарій відповідно викликів сьогодення, вона системно програє на міжнародній арені. Зокрема без реформування інституту повернення втрат від корупції через конфіскацію, країни опиняються в ситуації, коли корупційні активи безнадійно виводяться в фінансові системи успішніших країн. А якщо і конфіскуються, то також в бюджети тих країн, реформи законодавства яких йдуть у ногу з часом (наприклад, США та Великобританія у сфері речової конфіскації розширили власну юрисдикцію практично до абсолютної). Відповідно корупція продовжує фінансово знекровлювати відсталі\консервативні країни, навіть якщо вони взяли курс на боротьбу з корупцією. Адже в останньому випадку жирні корупціонери поспішають втекти з країни з усім своїм «жиром». А держава в нерівній боротьбі, без наявності потрібних правових механізмів стає особливо вразливою, вона не може дотягнутися до виведених активів і таким чином створює передумови до реваншу корупціонерів.

Отже, те що Україна утрималася від впровадження конфіскації «in rem», зовсім не означає, що це питання зняте з порядку денного. Навпаки це означає, що воно стало актуальнішим. Бо це природньо, хоч і абсурдно, що антикорупційні інструменти «in rem» легко узаконюється в країнах, які їм не особливо потрібні по причині низької корупції, і неможливо важко в країнах, де лише повалений корупційний режим і великі суми доходів від корупційної діяльності по свіжих слідах легко виявити, ідентифікувати та вилучити. Логіка такої «несправедливості» закладена в природу доходів від корупційних злочинів, які, якщо їх зразу не вилучити перетворюються в засоби для здійснення наступних корупційних злочинів та довгий час будуть тримати країну за горло.

Тому хоча конфіскація «in rem» була найбільше затребувана Україною відразу після падіння мега-корупційного режиму Президента Януковича В.Ф., отримаємо ми цей механізм лише, коли просунемося на шляху антикорупції і через відсутність підживлення доходами від корупційних злочинів ослабимо корупційні пута, що зараз зв’язали-заблокували процес прийняття відповідного законодавства в українському парламенті.

Шкода лише, що з кожним роком зволікання все менше шансів буде повернути хоча би частину з десятків мільярдів доларів, які були вкрадені корупційним режимом Януковича В.Ф. Хоча до сих пір не все втрачено. Прийняття навіть обкраяної моделі речової конфіскації в найближчій час може дати нам шанс повернення істотних державних активів. Зокрема, це дало би можливість поборотися за 7,5 млрд. доларів США корупційних доходів режиму В.Ф. Януковича, які в 2013 році були перераховані в американський фонд «Franklin Templeton Investments» задля легалізації через придбання облігацій зовнішньої державної позики (ОЗДП) України, які до сих пір не погашені, а також майже півмільярда доларів так званих «активів Януковича» арештованих за кордоном п’ять років тому.

Зрештою субінститут конфіскації поза кримінальним переслідуванням все більше розширює межі свого застосування в світі, рано чи пізно Україна таки прийде до імплементації цих положень в своє законодавство.

Знов таки краще рано, адже реальні переваги в повернені корупційних активів, у вилученні злочинних доходів з світової фінансової системи на власну користь, мають не ті країни, де відбувся предикат злочину, а ті які мають розвинутий інститут речової конфіскації. В деяких країнах він навіть перетворився в джерело поповнення державного бюджету. В цьому є державна та правова логіка, адже конфіскація злочинних доходів в бюджети країн і є поверненням активів.